Згідно нещодавно презентованого УКРНОІВІ проєкту Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності України до 2030 року, одним із стратегічних підходів до удосконалення сфери авторського права і суміжних прав є запровадження низки нових інститутів, зокрема, прес-публікації як об’єкта суміжних прав.
Варто відмітити, що відповідно до положень Закону України «Про авторське право та суміжні права», повідомлення про новини або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації не охороняються авторським правом (п.1 ч.1 ст. 8).
Натомість національним законодавством окремо від авторського права також визнаються суміжні права, правова природа яких покликана забезпечити захист прав та інтересів осіб, які вносять вклад у створення та розповсюдженню творів.
Тобто права на публікації можуть передбачатися в рамках суміжних прав. Основна мета таких прав – забезпечення правового захисту інтересів видавців і редакцій, які інвестують значні ресурси в збір інформації, її обробку та публікацію.
Подібним чином стимулюється розвиток різноманітних медіа, сталість видавничої справи, а також забезпечується стандарт якості опублікованої інформації та незалежність журналістики, що є важливим в умовах демократичного режиму.
Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 від 17 квітня 2019 року про авторське право і суміжні права на Єдиному цифровому ринку та про внесення змін до директив 96/9/ЄС та 2001/29/ЄС («Директива ЄС 2019/790»), положення якої планується імплементувати в національне законодавство, визначено, що:
«Широка доступність публікацій у пресі онлайн призвела до появи нових онлайнових сервісів, таких як агрегатори новин або сервіси моніторингу ЗМІ, для яких повторне використання публікацій у пресі є важливою частиною бізнес-моделей та джерелом доходу. Видавці публікацій у пресі стикаються з проблемами в ліцензуванні онлайнового використання їхніх публікацій надавачам таких видів послуг, що ускладнює повернення їх інвестицій. За відсутності визнання видавців публікацій в пресі правоволодільцями ліцензування та дотримання прав на публікації в пресі стосовно онлайнового використання надавачами послуг інформаційного суспільства в цифровому середовищі часто є складним і неефективним».
В цілому проблематика є зрозумілою, а запровадження захисту публікацій логічним з огляду на сучасний стан інформаційного середовища, особливо в епоху новинних каналів в Telegram.
У межах прав на публікації Директива ЄС 2019/790 визначає обов’язок держав забезпечити право на відтворення та право дозволяти або забороняти будь-яке надання доступу публіці.
Водночас, права визначені Директивою ЄС 2019/790 є доволі обмеженими та відповідно до ст. 15 не застосовуються до:
- способів приватного чи некомерційного використання публікацій у пресі окремими користувачами;
- актів надання гіперпосилань;
- використання окремих слів або дуже коротких витягів із публікацій у пресі.
Також Директивою ЄС 2019/790 визначено, що права на публікації не вносять змін і жодним чином не впливають на дію будь-яких прав авторів та інших правоволодільців стосовно творів та інших захищених об’єктів, включених до публікації в пресі.
Строк дії таких прав становить два роки після опублікування публікації в пресі, що розраховується з 01 січня наступного року.
Разом із тим виникає питання: Чи не обмежує запровадження такого інституту право на свободу слова та доступу до інформації?
З наведених положень видно, що європейські законодавці намагалися віднайти баланс між захистом прав інтелектуальної власності та інтересами громадськості, а отже, запровадження цього інституту, у конфігурації, запропонованою Директивою ЄС 2019/790, жодним чином не суперечить гарантованим правам на свободу слова та доступу до інформації.
Взагалі, враховуючи закріплені терміни, можна виснувати, що Директива ЄС 2019/790 дуже обережно регулює онлайнове використання публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства, та, певне, вказані нововведення ніяк не вплинуть звичайних користувачів.
Натомість, розуміючи специфіку українського ринку, існує ймовірність, що цей інститут стане в один ряд з відеограмою – об’єкт передбачено, а використання немає.
Таким чином, доцільно детально опрацювати вказані положення та узгодити їх з прийнятим Законом України «Про медіа», щоб забезпечити реальні інструменти захисту прав та законних інтересів видавців в умовах інтернет простору.
